безперечно
БЕЗПЕРЕ́ЧНО.
1. Присл. до безпере́чний.
[Мартіан:] Брат Ізоген довів так безперечно потребу жертви, що і сам я мусив схилити голову (Леся Українка);
Зарубинецьку культуру III століття до н. е. лінгвісти визнають за безперечно слов'янську (із журн.);
// у знач. пред.
Я казав: “Безперечно, людина Є вінець для створіння всього” (В. Самійленко).
2. у знач. вставн. сл. Без сумніву, безсумнівно.
Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (Д. Ткач);
Володіння нормами літературної мови є, безперечно, важливим складником загальної культури людини (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)