безславний
БЕЗСЛА́ВНИЙ, а, е. Який не заслужив слави, поваги.
Згадай же хто-небудь її [душу] на сім світі, — Безславному тяжко сей світ покидать (Шевч., І, 1951, 75);
// Який не приносить слави.
Краще б уже загинути в якомусь безславному бою при сонці чи зорях, аніж під камінними мурами (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 235);
// Який заслуговує осуду; ганебний.
7 жовтня 1812 р. вона [французька армія] вийшла з Москви і почала свій безславний відступ (Іст. УРСР, І, 1953, 404).
Словник української мови (СУМ-11)