безтурботний
БЕЗТУРБО́ТНИЙ, а, е.
1. Який байдуже, спокійно ставиться до труднощів життя, не журиться ними.
Він засинає, міцно заколисаний мріями і снами, безтурботний і щасливий (Грим., Син.., 1950, 25);
// Вільний від турбот.
Перед нею проходило її сите, безтурботне життя (Мик., II, 1957, 295);
// Який виражає безтурботність.
Діти бавляться у дворах, сповнюючи чисте весняне повітря безтурботним галасом та вереском (Ткач, Плем’я.., 1961, 122).
2. Те саме, що недба́лий.
Сільськогосподарські органи.. повинні рішуче покінчити з практикою безтурботного ставлення до насінництва в колгоспах (Колг. Укр., 2, 1957, 14).
Словник української мови (СУМ-11)