безштанько
БЕЗШТА́НЬКО, а, ч., розм.
1. Той, хто ходить без штанів (про маленьких хлопчаків).
Одно хлоп’я, ще безштанько, знай верталось додому, кричучи (Барв., Опов.., 1902, 239);
Про Тараса Григоровича я і раніш чув, коли ще безштаньком був (Коз., Зол. грамота, 1939, 50).
2. перен., зневажл. Про бідно одягнену людину; взагалі про бідняка.
Не дуже лиш гнатимеш коней: невелика цяця їде — знаємо ми сих безштаньків! (Мирний, III, 1954, 190);
Чому ж на чолі боротьби не стати саме йому, кобищанському безштанькові? (Смолич, Мир.., 1958, 500).
Словник української мови (СУМ-11)