белебень
БЕ́ЛЕБЕНЬ, бня, ч., розм. Високе відкрите місце; гора, шпиль.
Послужив він [Остап] рік, а на другий уже грунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні (Мирний, І, 1949, 133);
Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко. Навіть той белебень у Вишгороді, де був Дитинець княгині Ольги (Панч, В дорозі, 1959, 307).
Словник української мови (СУМ-11)