белебень —
бе́лебень іменник чоловічого роду розм.
Орфографічний словник української мови
белебень —
-бня, ч., розм. Високе відкрите місце; гора, шпиль.
Великий тлумачний словник сучасної мови
белебень —
БЕ́ЛЕБЕНЬ, бню, ч., розм. Високе відкрите місце; гора, шпиль. Послужив він [Остап] рік, а на другий уже ґрунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні (Панас Мирний); Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко.
Словник української мови у 20 томах
белебень —
БЕ́ЛЕБЕНЬ, бня, ч., розм. Високе відкрите місце; гора, шпиль. Послужив він [Остап] рік, а на другий уже грунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні (Мирний, І, 1949, 133); Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко.
Словник української мови в 11 томах
белебень —
Белебень, -беня, и -бня м. 1) Возвышенное и открытое мѣсто. Употребляется чаще въ выраж.: на белебні — на юру. Хата стоїть на белебні. Тут Заверюха б'є, а наші чумаки стали валкою на белебні. Екат. Розумна голова: на белебні затишку хоче. Ком. Пр. № 409. 2) Глубокое мѣсто въ водѣ. Угор.
Словник української мови Грінченка