белебень
БЕ́ЛЕБЕНЬ, бню, ч., розм.
Високе відкрите місце; гора, шпиль.
Послужив він [Остап] рік, а на другий уже ґрунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні (Панас Мирний);
Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко. Навіть той белебень у Вишгороді, де був Дитинець княгині Ольги (П. Панч);
По той бік благенького тину .. на белебні стояла його хата (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)