бельбас
БЕ́ЛЬБАС, рідше БЕ́ЛБАС, а, ч., зневажл. Вайлуватий і ледарюватий хлопець, парубок; ледар, вайло.
Здоровий бельбас, а такий дурний (Сл. Гр.);
— Бельбас, — приказував Сашко, — дурень кудлатий. Чорти тебе випхнули нагору (Ю. Янов., І, 1954, 99);
— А ти чого, белбас, сидиш в чотирьох стінах? (Мирний, IV, 1955, 127).
Словник української мови (СУМ-11)