било
БИ́ЛО¹, а, с.
1. Підвішена до стовпа чи дерева дошка або рейка для відбивання сигналів, годин доби.
— Я йому як у било б’ю: женись та женись (Сл. Гр.);
Дівчина Роксана.. б’є у било на сполох (Ю. Янов., V, 1959, 133);
// Палиця, шматок металу і т. ін., якими б’ють, подаючії сигнал.
Біля рейки під грушею зняв [Лука] з гілки било і закалатав (Головко, І, 1957, 339);
// Серце дзвона.
Марко поторгав рукою дзвін, злегенька гойднув било, і мідь.. обізвалася низьким співучим голосом (Стельмах, Правда.., 1961, 298).
2. техн. Товкач у маслоробці, деталь барабана в машині і т. ін.
До маслоробки пристосували.. била (Соц. твар., 1, 1956, 43).
БИ́ЛО́², би́ла́, с. Бокова опора, крило у саней;
// Верхня бокова перекладина воза, що служить опорою при перевезенні снопів, соломи і т. ін.
БИЛО́³, а́, с., діал. Стебло.
На однім билі [кукурудзи] по два стрюки було (Сл. Гр.);
Струнке било. Листя синяво-зелене. На довгих черешках поодиноко цвіти, що як кров свіжа (У. Кравч., Вибр., 1958, 289);
// Гілка дерева.
Схилились дерева… На їх розчепірених билах кора зашкарубла й покрили її лишаї (Дмит., Присяга.., 1937, 24).
Словник української мови (СУМ-11)