билля
БИ́ЛЛЯ, я, с. Збірн. до били́на¹; трава.
І наче лежить [Давид] у борозні край битого шляху, а над ним я облогу, з дикого поля над борозною, гойдається билля дике, стиха шелестить (Головко, II, 1957, 23).
Словник української мови (СУМ-11)БИ́ЛЛЯ, я, с. Збірн. до били́на¹; трава.
І наче лежить [Давид] у борозні край битого шляху, а над ним я облогу, з дикого поля над борозною, гойдається билля дике, стиха шелестить (Головко, II, 1957, 23).
Словник української мови (СУМ-11)