билиця
БИЛИ́ЦЯ, і, ж. Те, що було в дійсності; бувальщина.
Не шкодить Такую річ і записать. Бо се не казка, а билиця; Або бувальщина, сказать (Шевч., II, 1953, 249);
Казка була йому [Чіпці] не вигадкою, а билицею (Мирний, І, 1949, 142);
Оповідач невтомний, дід Наум.. Розповідав билиці й небилиці (Рильський, Вибр., 1937, 32).
Словник української мови (СУМ-11)