бильця
БИ́ЛЬЦЯ, лець, мн. (одн. би́льце, я, с.). Невисока огорожа по краях сходів, балкона, містка, трибуни і т. ін.; поручні.
Шофер і Журба обережно простують до мосту. Погляди їхні зосереджено на нічній пітьмі, на бильцях містка (Епік, Тв., 1958, 567);
Галерея не вгаває: ходять, розмовляють, перехиляються через бильця.. й нетерпляче підіймають хвилі оплесків (Ю. Янов., II, 1958, 19);
Бригадир стояв, учепившись руками в бильця трибуни (Собко, Біле полум’я, 1952, 22);
// Бічні опори крісла, канапи; спинка стільця, ліжка.
Упала [княгиня] на дзиглик і.. схилилась на бильце, неначе зомліла (Стор., І, 1957, 375);
З бильця на ліжку взяв Сахновський хустку велику жовтогарячу (Головко, II, 1957, 176);
На бильці крісла лежав вичищений, вигладжений його святковий костюм (Вільде, Сестри.., 1958, 127);
// Бокові обводи колиски.
Шовковії вервечки, золотії бильця, мальована колисочка (Сл. Гр.);
Навіть мала Надійна стала іншою — вона вже підіймала голову і вміла триматись рученятами за бильця колиски (Донч., V, 1957, 152);
// Планка, валок рамп у бороні та в інших знаряддях господарського вжитку.
Треба було розібрати двоє бильців у бороні (Чуб., II, 1878, 561);
Те, що лишилося від дозорця, поточилося двором і впало через розбитий шматок бильця з рала (Ле, Україна, 1940, 276).
Словник української мови (СУМ-11)