благання
БЛАГА́ННЯ, я, с. Дія за знач. блага́ти.
Оксана простерла в тузі, в благанні руки (Мушк., Серце.., 1962, 174);
*Образно. Струни бриніли благанням тиші й спокою (Ільч., Вибр.,1948, 28);
// Прохання.
Марічку несла ріка, а люди чули крики й благання і не могли врятувати (Коцюб., II, 1955, 331);
Не раз з благанням на вустах Румун дививсь на Схід (Підс., Героїка, 1951, 121);
Був се тон також тихий.. — повний несказанного болю і розпуки, невимовного благання (Фр., III, 1950, 128).
Словник української мови (СУМ-11)