благально
БЛАГА́ЛЬНО. Присл. до блага́льний.
Падає [виночернець] навколішки і здіймає благальна руки до Хуси (Л. Укр., III, 1952, 147);
Нарешті Ярина благальна сказала: — Заграйте, дідусю! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 21);
Дівчина благальне підвела на нього очі (Баш, Вибр., 1948, 30);
*Образно. Вирване з землі коріння благальне простягав свої чорні руки до неба, до сонця (Руд., Остання шабля, 1959, 234).
Словник української мови (СУМ-11)