благовірний

БЛАГОВІ́РНИЙ, ного, ч., жарт. Чоловік.

— Оце я одна сиділа-сиділа, дожидала-дожидала свого благовірного (Мирний, III, 1954, 158);

— Ганна Іванівна нежить піймала, а її благовірний впав у розпач (Шовк., Інженери, 1956, 58).

Значення в інших словниках

1. благовірний — благові́рний іменник чоловічого роду, істота жарт.  Орфографічний словник української мови
2. благовірний — -ного, ч., жарт. Чоловік.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. благовірний — Вірний  Словник чужослів Павло Штепа
4. благовірний — БЛАГОВІ́РНИЙ¹, а, е. 1. Православний святий з монархів, які прославляються церквою за праведне життя. Благовірні князі Борис і Гліб були першими канонізованими святими землі Руської (з церк. літ.). 2. Те саме, що побо́жний.  Словник української мови у 20 томах
5. благовірний — див. Добрий; чоловік  Словник синонімів Вусика
6. благовірний — ЧОЛОВІ́К (одружена особа стосовно своєї дружини), ДРУЖИ́НА, ПОДРУ́ЖЖЯ, МУЖ заст., уроч., БЛАГОВІ́РНИЙ жарт., ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ розм., МУЖИК діал., ПО́ДРУГ діал.; ГОСПО́ДАР, ХАЗЯ́ЇН (шанобливо).  Словник синонімів української мови
7. благовірний — Благовірний, -а, -е Благовѣрный. Прийди, слуго благовірний. Чуб. І. 177.  Словник української мови Грінченка