благовірний

БЛАГОВІ́РНИЙ¹, а, е.

1. Православний святий з монархів, які прославляються церквою за праведне життя.

Благовірні князі Борис і Гліб були першими канонізованими святими землі Руської (з церк. літ.).

2. Те саме, що побо́жний.

Злочинець провів у в'язниці мало не 20 років, ставши зразковим в'язнем і благовірним християнином (з газ.).

БЛАГОВІ́РНИЙ², ного, ч., жарт.

Чоловік (стосовно до своєї дружини).

– Оце я одна сиділа-сиділа, дожидала-дожидала свого благовірного (Панас Мирний);

– Ганна Іванівна нежить піймала, а її благовірний впав у розпач (Ю. Шовкопляс);

Нінель Домкратівна вчепилася у благовірного обіруч (А. Крижанівський).

Значення в інших словниках

1. благовірний — благові́рний іменник чоловічого роду, істота жарт.  Орфографічний словник української мови
2. благовірний — -ного, ч., жарт. Чоловік.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. благовірний — Вірний  Словник чужослів Павло Штепа
4. благовірний — див. Добрий; чоловік  Словник синонімів Вусика
5. благовірний — ЧОЛОВІ́К (одружена особа стосовно своєї дружини), ДРУЖИ́НА, ПОДРУ́ЖЖЯ, МУЖ заст., уроч., БЛАГОВІ́РНИЙ жарт., ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ розм., МУЖИК діал., ПО́ДРУГ діал.; ГОСПО́ДАР, ХАЗЯ́ЇН (шанобливо).  Словник синонімів української мови
6. благовірний — БЛАГОВІ́РНИЙ, ного, ч., жарт. Чоловік. — Оце я одна сиділа-сиділа, дожидала-дожидала свого благовірного (Мирний, III, 1954, 158); — Ганна Іванівна нежить піймала, а її благовірний впав у розпач (Шовк., Інженери, 1956, 58).  Словник української мови в 11 томах
7. благовірний — Благовірний, -а, -е Благовѣрный. Прийди, слуго благовірний. Чуб. І. 177.  Словник української мови Грінченка