благоліпний
БЛАГОЛІ́ПНИЙ, а, е, книжн., заст. Гарний.
— Розплющую очі, — а він такий благоліпний, кучері в’ються по плечах, щоки рум’яні (Коцюб., II, 1955, 115);
— Дивлюсь — аж де взявся переді мною муж юний і благоліпний (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 259).
Словник української мови (СУМ-11)