благоліпний
БЛАГОЛІ́ПНИЙ, а, е, книжн.
Гарний.
– Розплющую очі, – а він такий благоліпний, кучері в'ються по плечах, щоки рум'яні (М. Коцюбинський);
– Дивлюсь – аж де взявся переді мною муж юний і благоліпний (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)