блаженний
БЛАЖЕ́ННИЙ, а, е. Дуже щасливий.
Де згода в сімействі, Де мир і тишина. Щасливі там люди. Блаженна сторона (Пісні та романси.., II, 1956, 8);
Блаженний муж, що йде на суд неправих І там за правду голос свій підносить (Фр., XI, 1952, 278);
Минув, як сон, блаженний час і готики й барокко (Тич., І, 1957, 69);
// Пройнятий щастям, радістю; який виражає щастя, радість.
Наталя намагалася нахмуритися сердито, та лице її мимохіть прояснялося тихою, блаженною усмішкою (Вас., II, 1959, 57).
Словник української мови (СУМ-11)