блажен
БЛАЖЕ́Н, у знач, присудк. сл. Те саме, що блаже́нний.
Не той блажен, хто загрібає золото Та дивні перли Індії, — Щасливий, хто малим задовольняється. Нещасний, хто не знає меж! (Зеров, Вибр., 1966, 384).
Словник української мови (СУМ-11)БЛАЖЕ́Н, у знач, присудк. сл. Те саме, що блаже́нний.
Не той блажен, хто загрібає золото Та дивні перли Індії, — Щасливий, хто малим задовольняється. Нещасний, хто не знає меж! (Зеров, Вибр., 1966, 384).
Словник української мови (СУМ-11)