блискучо
БЛИСКУ́ЧО, рідко. Присл. до блиску́чий;
// у знач. присудк. сл.
Сонечко високо піднялося на синьому небі.. На церкви, на стіни аж глянути не можна. Світло та блискучо! (Н.-Лев., I, 1956, 113).
Словник української мови (СУМ-11)БЛИСКУ́ЧО, рідко. Присл. до блиску́чий;
// у знач. присудк. сл.
Сонечко високо піднялося на синьому небі.. На церкви, на стіни аж глянути не можна. Світло та блискучо! (Н.-Лев., I, 1956, 113).
Словник української мови (СУМ-11)