блудити

БЛУДИ́ТИ¹ , блу́джу́, блу́диш, недок.

1. Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати.

Ото ж тая дівчинонька. Що сонна блудила (Шевч., І, 1951, 6);

— Як почав ходить, як почав блудить, Де був — і сам не знаю (Мирний, IV, 1955, 126);

Йому здавалося, що десь близько свого села блудить (Ков., Світ.., 1960, 19);

*Образно. Нам [радянським письменникам] треба уважно ставитися до молодого літератора, ..щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (Мал., Думки.., 1959, 17).

2. перен. Поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках, переходити з одного предмета на інший.

В тій хвилі збудилася [пані Олімпія] і прожогом сіла на ліжку. Широко розкриті очі блудили в пітьмі, що панувала у її покою (Фр., VII, 1951, 7);

// Раз у раз з’являтися і зникати.

Рахівник за столом читає газету. І ввесь час по губах у нього блудить недобра усмішка (Головко, І, 1957, 308).

3. діал. Помилятися, робити помилки.

Я блудив багато, блудив, бо правди і добра шукав, в добро і правду віруючи свято (Фр., XIII, 1954, 152).

◊ Блуди́ти очи́ма (по́глядом) — переводити очі, погляд з одного предмета на інший, не спиняючись ні на чому.

Горпина.. довго блудила тривожним поглядом по хаті, шукаючи Якова (Мирний, І, 1954, 208);

Блуди́ти слова́ми — говорити несвідомо, безтямно; марити.

Ой ти, дівчино, словами блудиш. Сама не знаєш, кого ти любиш (Чуб., V, 1874, 14);

В камері [тюрми] тихо, парко.. Всі сплять, часом зо сну блудячи словами (Вас., II, 1959, 67).

БЛУДИ́ТИ², блуджу́, блу́диш, недок., заст. Вести розпусне статеве життя.

Значення в інших словниках

1. блудити — блуди́ти 1 дієслово недоконаного виду блукати блуди́ти 2 дієслово недоконаного виду вести розпусне життя  Орфографічний словник української мови
2. блудити — I блуджу, блудиш, недок. 1》 Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати. 2》 перен. Поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках, переходити з одного предмета на інший. || Раз у раз з'являтися і зникати. 3》 діал.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. блудити — Блукати, заблукати, поблукати, див. шествувати  Словник чужослів Павло Штепа
4. блудити — БЛУДИ́ТИ¹, блуджу́, блу́диш, недок. 1. Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати (у 1 знач.). Ото ж тая дівчинонька, Що сонна блудила (Т.  Словник української мови у 20 томах
5. блудити — I блудитися, блукати, бродити, виблуджуватися, заблуджувати, заблукувати, микати, петляти, тинятися Фразеологічні синоніми: блудити блудом; блудити манівцями; блудити навмання; блудити по задвірках; блудити поза Уманню; блудити...  Словник синонімів Вусика
6. блудити — блуди́ти слова́ми. Говорити несвідомо, безтямно, уві сні; марити. Він аж захворів. Ліг. А вдосвіта чую — блудить словами (М. Куліш); Спить Петруня .. дихання часте, блудить зо сну словами (С. Васильченко); // Говорити несерйозно.  Фразеологічний словник української мови
7. блудити — БЛУКА́ТИ (рухатися навмання, не знаючи дороги), БЛУДИ́ТИ, ПЛУ́ТАТИ розм., ПЛУ́ТАТИСЯ розм.; КРУЖЛЯ́ТИ (ходити манівцями, збившись зі шляху). Встали вони (брати) й знов пішли блукати по лісі й ніяк не могли знайти стежки або шляху (І.  Словник синонімів української мови
8. блудити — Блуди́ти, блуджу́, блу́диш, -дять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. блудити — Блудити, -джу, -диш гл. 1) Блуждать; сбиваться съ пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Мет. 17. Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити. Ном. № 875. Ми блудили цілий ліс. Харьк. у. 2) Заблуждаться, ошибаться.  Словник української мови Грінченка