блудити
БЛУДИ́ТИ¹, блуджу́, блу́диш, недок.
1. Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати (у 1 знач.).
Ото ж тая дівчинонька, Що сонна блудила (Т. Шевченко);
– Як почав ходить, як почав блудить, Де був – і сам не знаю (Панас Мирний);
Йому здавалося, що десь близько свого села блудить (С. Ковалів).
2. тільки 3 ос., перен. Поволі рухатися, водити в різних напрямках, переходити з одного предмета на інший (про очі).
В тій хвилі збудилася [пані Олімпія] і прожогом сіла на ліжку. Широко розкриті очі блудили в пітьмі, що панувала у її покою (І. Франко);
// Раз у раз з'являтися і зникати.
Рахівник за столом читає газету. І ввесь час по губах у нього блудить недобра усмішка (А. Головко).
3. діал. Помилятися, робити помилки.
Я блудив багато, блудив, бо правди і добра шукав, в добро і правду віруючи свято (І. Франко).
◇ (1) Блуди́ти слова́ми:
а) говорити несвідомо, безтямно уві сні; марити.
Спить Петруня .. дихання часте, блудить зо сну словами (С. Васильченко);
Він аж захворів. Ліг. А вдосвіта чую – блудить словами (М. Куліш);
б) говорити несерйозно, легковажно.
Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш (П. Чубинський).
БЛУДИ́ТИ², блуджу́, блу́диш, недок., заст.
1. Вести розпусне статеве життя.
Молодою блудила, а тепер стала свята (із журн.).
2. бібл. Відступати від Бога, порушувати Його повеління і заповіді.
Вони [ізраїльтяни] не слухалися також своїх суддів, бо блудили за іншими богами і вклонялися їм. Вони скоро відхилялися з тієї дороги, якою йшли їхні батьки, щоб слухатися Господніх наказів (Біблія. Пер. І. Огієнка).
Словник української мови (СУМ-20)