блудити

БЛУДИ́ТИ¹, блуджу́, блу́диш, недок.

1. Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати (у 1 знач.).

Ото ж тая дівчинонька, Що сонна блудила (Т. Шевченко);

– Як почав ходить, як почав блудить, Де був – і сам не знаю (Панас Мирний);

Йому здавалося, що десь близько свого села блудить (С. Ковалів).

2. тільки 3 ос., перен. Поволі рухатися, водити в різних напрямках, переходити з одного предмета на інший (про очі).

В тій хвилі збудилася [пані Олімпія] і прожогом сіла на ліжку. Широко розкриті очі блудили в пітьмі, що панувала у її покою (І. Франко);

// Раз у раз з'являтися і зникати.

Рахівник за столом читає газету. І ввесь час по губах у нього блудить недобра усмішка (А. Головко).

3. діал. Помилятися, робити помилки.

Я блудив багато, блудив, бо правди і добра шукав, в добро і правду віруючи свято (І. Франко).

◇ (1) Блуди́ти слова́ми:

а) говорити несвідомо, безтямно уві сні; марити.

Спить Петруня .. дихання часте, блудить зо сну словами (С. Васильченко);

Він аж захворів. Ліг. А вдосвіта чую – блудить словами (М. Куліш);

б) говорити несерйозно, легковажно.

Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш (П. Чубинський).

БЛУДИ́ТИ², блуджу́, блу́диш, недок., заст.

1. Вести розпусне статеве життя.

Молодою блудила, а тепер стала свята (із журн.).

2. бібл. Відступати від Бога, порушувати Його повеління і заповіді.

Вони [ізраїльтяни] не слухалися також своїх суддів, бо блудили за іншими богами і вклонялися їм. Вони скоро відхилялися з тієї дороги, якою йшли їхні батьки, щоб слухатися Господніх наказів (Біблія. Пер. І. Огієнка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

блудити

Значення в інших словниках