1. Фразеологічний словник української мови

блудити

блуди́ти слова́ми. Говорити несвідомо, безтямно, уві сні; марити. Він аж захворів. Ліг. А вдосвіта чую — блудить словами (М. Куліш); Спить Петруня .. дихання часте, блудить зо сну словами (С. Васильченко); // Говорити несерйозно. Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш (П. Чубинський).

блука́ти (блуди́ти, іти́ і т. ін.) манівця́ми. Робити щось без чітких орієнтирів, навмання. — Я вирішив так: поставлю Загоруйка поруч з тобою, Світличний. Він буде рівнятися (співаючи) на твій голос. Чуєш, Загоруйко? Щоб не блукав десь манівцями… (О. Гончар); Нам треба уважно ставитися до молодого літератора… щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (А. Малишко). блука́ти на задві́рках. — Поздоровляю, Степане. Не думав, що так скоро прозрієш. Гадав, що довго блукатимеш на задвірках та хитрого хліба шукатимеш (М. Ю. Тарновський).

блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом) перев. по чому. Переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому. Підвівся (Чіпка) з місця, став ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стінах (Панас Мирний); Павлусь раптом зупинився і, блукаючи очима, розпачливо зойкнув: — Знову незнайоме місце (О. Донченко); Сидить в темниці в’язень самотній і скрізь блукає поглядом, смутний (Леся Українка); Горпина .. довго блудила тривожним поглядом по хаті, шукаючи Якова (Панас Мирний); Він поблукав очима по натовпі людей і відійшов убік (З газети).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. блудити — блуди́ти 1 дієслово недоконаного виду блукати блуди́ти 2 дієслово недоконаного виду вести розпусне життя Орфографічний словник української мови
  2. блудити — I блуджу, блудиш, недок. 1》 Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати. 2》 перен. Поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках, переходити з одного предмета на інший. || Раз у раз з'являтися і зникати. 3》 діал. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. блудити — Блукати, заблукати, поблукати, див. шествувати Словник чужослів Павло Штепа
  4. блудити — БЛУДИ́ТИ¹, блуджу́, блу́диш, недок. 1. Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати (у 1 знач.). Ото ж тая дівчинонька, Що сонна блудила (Т. Словник української мови у 20 томах
  5. блудити — I блудитися, блукати, бродити, виблуджуватися, заблуджувати, заблукувати, микати, петляти, тинятися Фразеологічні синоніми: блудити блудом; блудити манівцями; блудити навмання; блудити по задвірках; блудити поза Уманню; блудити... Словник синонімів Вусика
  6. блудити — БЛУКА́ТИ (рухатися навмання, не знаючи дороги), БЛУДИ́ТИ, ПЛУ́ТАТИ розм., ПЛУ́ТАТИСЯ розм.; КРУЖЛЯ́ТИ (ходити манівцями, збившись зі шляху). Встали вони (брати) й знов пішли блукати по лісі й ніяк не могли знайти стежки або шляху (І. Словник синонімів української мови
  7. блудити — Блуди́ти, блуджу́, блу́диш, -дять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. блудити — БЛУДИ́ТИ¹ , блу́джу́, блу́диш, недок. 1. Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати. Ото ж тая дівчинонька. Що сонна блудила (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  9. блудити — Блудити, -джу, -диш гл. 1) Блуждать; сбиваться съ пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Мет. 17. Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити. Ном. № 875. Ми блудили цілий ліс. Харьк. у. 2) Заблуждаться, ошибаться. Словник української мови Грінченка