блукаючий
БЛУКА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до блука́ти.
Видко було море рудого комишу та білу, блукаючу коло хати козу (Коцюб., І, 1955, 372);
// У знач. прикм.
Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки (Донч., III, 1956, 358).
∆ Блука́ючий нерв, анат. — один з черепномозкових нервів, що має велику ділянку поширення і складне розгалуження волокон.
Блокада блукаючого нерва;
Блука́юча ни́рка, мед. — захворювання, що полягає у надмірній рухомості нирки.
◊ Блука́ючі вогні́ — блідо-синє світіння, утворюване згорянням болотного газу — метану, що виділяється внаслідок гниття.
Розповів про блукаючі вогні на болоті, про фіолетові плями на воді (Донч., II, 1956, 69).
Словник української мови (СУМ-11)