блюдце
БЛЮ́ДЦЕ, я, с.
1. Чайний посуд, який ставлять під чашку або склянку.
Він, наливаючи чай у блюдце, схлюпнув трохи на стіл (Мирний, III, 1954, 161);
Жінка поставила склянку з блюдцем перед Мариною (Дмит., Наречена, 1959, 233).
2. геол. Полога западина округлої або овальної форми, дно якої поступово підвищується до країв і непомітно зливається з навколишньою поверхнею.
Характерну особливість рельєфу становлять блюдця або поди (Геол. Укр., 1959, 372).
Словник української мови (СУМ-11)