бовть
БОВТЬ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає сплеск води (або якоїсь іншої рідини).
Серед тієї темряви ясно й виразно розносилося: бовть! (Н.-Лев., II, 1956, 91);
"Бовть!" — сказав — вода, ковтнувши камінчик.., (Коцюб., II, 1955, 314).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бо́втну́ти 3.
Бовть, мов козел у воду (Укр.. присл.., 1955, 254).
Словник української мови (СУМ-11)