бовть
БОВТЬ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає сплеск води або якоїсь іншої рідини.
Серед тієї темряви ясно й виразно розносилося: бовть! (І. Нечуй-Левицький);
“Бовть!” – сказала вода, ковтнувши камінчик (М. Коцюбинський).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бо́втну́ти¹ 3.
Бовть, мов козел у воду (прислів'я);
Зайчик викис, вимок, виліз, висох, став на колоду та знов бовть у воду (з казки).
Словник української мови (СУМ-20)