богогласник
БОГОГЛА́СНИК, а, ч. Збірка віршів і пісень релігійно-моралістичного змісту.
Так звані "Богогласники" і були тими збірками, що вміщали в собі всю велику кількість пісень "набожних" (Іст. укр. музики, 1922, 153);
— Тату, ви їсти будете? — підходить до старого Царина.. — Ні, дочко, — скидає кожуха. — Ти краще дістань богогласник, або ні, євангеліє і почитай мені (Стельмах, І, 1962, 317).
Словник української мови (СУМ-11)