бочок
БОЧО́К, чка́, ч. Зменш. до бік 1.
Ураз опинилася [Софі] проти дзеркальця, обертається бочком, обертається другим (Вовчок, І, 1955, 377);
Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку, Або на лапки морду клав (Гл., Вибр., 1957, 151).
Словник української мови (СУМ-11)