бридота
БРИДО́ТА, и, ж.
1. тільки одн. Дуже поганий, негарний вигляд; потворність.
Скільки раз заглянула вона в своє дзеркальце, стільки раз з глибини її дівочого серця зринав ревний жаль на власну бридоту (Коцюб., І, 1955, 267).
2. Те, що викликає огиду; гидота.
— Що таке? Що це вже знову таке? ..Знову якась бридота? (Коз., Сальвія, 1959, 176);
— Припиніть, панове міщани, оцю бридоту! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 368).
Словник української мови (СУМ-11)