бридота
БРИДО́ТА, и, ж., тільки одн.
1. Дуже поганий, негарний вигляд; потворність.
Скільки раз заглянула вона в своє дзеркальце, стільки раз з глибини її дівочого серця зринав ревний жаль на власну бридоту (М. Коцюбинський);
– Подивіться пильно на ці потворно витягнуті й потворно сплющені фігурки. Хіба не в них вособлена [уособлена] уся бридота й ганьба? (В. Підмогильний).
2. Те, що викликає огиду; гидота.
Підлий брехливий лист, що мав похитнути її [Мартину] любов! Яка ганьба! Низість, бридота! (В. Підмогильний);
– Припиніть, панове міщани, оцю бридоту! (З. Тулуб);
– Що таке? Що це вже знову таке? .. Знову якась бридота? (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)