брила
БРИ́ЛА, и, ж. Великий безформний шматок каменю, землі, глини, льоду і т. ін.
Рве [вода] каміння з-під ніг, котить кам’яні брили з гори і дуже легко може перевернути віз (Фр., III, 1950, 7);
Гурток людей котить покинуту Зетом брилу до вилому (Л. Укр., І, 1951, 455);
Он під самим берегом розмокає у воді свіжа глиняна брила, що недавно відкололася від берега (Руд., Вітер.., 1958, 155).
Словник української мови (СУМ-11)