брила
БРИ́ЛА, и, ж.
Великий безформний шматок каменя, землі, глини, льоду і т. ін.
Рве [вода] каміння з-під ніг, котить кам'яні брили з гори і дуже легко може перевернути віз (І. Франко);
Гурток людей котить покинуту Зетом брилу до вилому (Леся Українка);
Он під самим берегом розмокає у воді свіжа глиняна брила, що недавно відкололася від берега (М. Руденко);
У більшості господарств як вивалювали плугами великі брили землі, так і вивалюють (з наук.-попул. літ.);
На вершині гори й досі збереглися сліди якихось руїн та безладно розкидані великі гранітні брили (із журн.);
* Образно. Крижана брила адміністративно-командної системи тане дуже повільно (з газ.);
* У порівн. Сонце – велетенська розжарена газова куля, що обертається довкола власної осі, проте не так, як, скажімо, тверда брила (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)