бришкати
БРИ́ШКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Поводитися чванливо; чванитися, задаватися.
Голову змінили, щоб не бришкав, що "ось ми то!.." (Кв.-Осн., II, 1956, 305);
[Xрапко:] Правду кажучи, що з того, що ти будеш бришкати та вгору нестись (Мирний, V, 1955, 173).
Словник української мови (СУМ-11)