брость
БРОСТЬ, і, ж.
1. перев. збірн. Листкові або квіткові бруньки.
На тій яблунці, що в ярку, та й брость є (Сл. Гр.);
Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись (Л. Укр., III, 1952, 186);
На гілочках береста тільки-тільки заявились тверді і холодні ще бруньки, але брость на кінському каштані була вже глейка (Смолич, V, 1959, 646).
2. збірн. Гілки, зелень на дереві.
Мостила мости з зеленої брості. Сподівалася матері в гості (Чуб., V, 1874, 509);
Вікові дуби стоять понад молодою бростю (Фр., IV, 1950, 473).
3. діал. Гроно, кетяг.
На столах чекають нас давно страви, яблука і винограду брості (Дор., Передгроззя, 1935, 107);
Вітер шумів листям дуба і гойдав багряні брості горобини (Шиян, Партиз. край, 1946, 211).
Словник української мови (СУМ-11)