брость
БРОСТЬ, і, ж.
1. перев. збірн. Листкові або квіткові бруньки.
На тій яблунці, що в ярку, та й брость є (Сл. Гр.);
Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись (Леся Українка);
На гілочках береста тільки-тільки заявились тверді і холодні ще бруньки, але брость на кінському каштані була вже глейка (Ю. Смолич);
З кімнати було чути, як навколо клена, що викинув корицеві брості, гудуть бджоли (В. Дрозд);
* Образно. А поки в братах зацвітатиме, викидатиме брості любов до музики (з газ.).
2. збірн. Гілки, зелень на дереві.
Вікові дуби стоять понад молодою бростю (І. Франко);
Мостила мости з зеленої брості, Сподівалася матері в гості (П. Чубинський);
Виспівує [шпак] – аж гілка в брость береться і тим шпачиним співом зацвіта (В. Стус);
– А вдома в нас, на Україні, .. напевно, вже й дерева вкрились бростю (Василь Шевчук).
3. діал. Гроно, кетяг.
Вітер шумів листям дуба і гойдав багряні брості горобини (А. Шиян);
На столах чекають нас давно страви, яблука і винограду брості (П. Дорошко).
Словник української мови (СУМ-20)