бруднити
БРУДНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех.
1. Робити кого-, що-небудь брудним, нечистим.
Невеличкі рученята невпокійно бігали по личку, витираючи сльози, бруднили його (Мирний, IV, 1956, 27);
Іноді Оленка, бігаючи за метеликами, бруднила черевички (Ільч., Серце жде, 1939, 96).
◊ Брудни́ти ру́ки об кого — що і без додатка — устрявати у якусь невигідну чи неприємну справу; зв’язуватися з ким-небудь недостойним (переважно у бійці).
Сагайдак-бей не жав "хліба козацького". Та й навіщо було бруднити руки, коли йому і так належала лев’яча частка здобутого?! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 125);
Він [сержант] гордовито підняв голову: — ..Буду об нього [німця] руки бруднити! (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 56).
2. перен. Плямувати, опоганювати, ганьбити, безчестити кого-, що-небудь.
Пліснява минулого таки липне — з останніх сил, намагається ще бруднити, як може (Ле, Міжгір’я, 1953, 337).
Словник української мови (СУМ-11)