булат
БУЛА́Т, ч., заст.
1. род. у. Високоякісна міцна сталь особливого гарту, з узорчастою поверхнею.
Стьогнув [Паллант] ще Турна через лоб. Но Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився І був, як в шкаралупі боб (Котл., І, 1952, 258);
Ох, ти серце, моє серце молодецьке, Що булату ти твердіше, міцніше каменю! (Перв., Слов. балади, 1946, 17).
2. род. а. Сталевий клинок, меч; взагалі зброя.
Усі ми станемо єдині, на плуга змінимо булат (Рад. Укр., 26.V 1951, 3).
Словник української мови (СУМ-11)