булат
БУЛА́Т, ч., заст.
1. род. у. Високоякісна міцна сталь особливого гарту з узорчастою поверхнею.
Стьогнув [Паллант] ще Турна через лоб, Но Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився І був, як в шкаралупі боб (І. Котляревський);
Ох, ти серце, моє серце молодецьке, Що булату ти твердіше, міцніше каменю! (Л. Первомайський);
За часів Каролінгів у Західній Європі виготовляли добрі мечі з так званого булату (із журн.).
2. род. а. Сталевий клинок, меч; взагалі зброя.
Хочеш, мила, знати, хто в нас дзвонарі? Кулі та булати, шаблі та гармати (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)