було

БУЛО́.

1. Мин. ч. с. р. одн. до бу́ти.

2. част. Уживається при дієсловах мин. ч. для підсилення.

— Ви, діточки, поскучайте за братиком, — почала було мати, та голос ввірвавсь і замер (Вовчок, І, 1955, 294);

Хотів було гукати [Ладим] на допомогу: задубілий язик не повертається (Кучер, Пов. і опов., 1949, 242).

3. вставн. сл. Уживається для вираження нерегулярно повторюваної дії у знач. часом, іноді, траплялось; бувало.

Було, роблю що, чи гуляю, чи богу молюся, Усе думаю про його (Шевч., I, 1953, 198);

І не доїм, і не досплю; Усе, було, пружусь, роблю (Гл., Вибр., 1951, 8).

Значення в інших словниках

1. було — було́ вставне слово незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. було — 1》 Мин. ч. с. р. одн. до бути. 2》 част. Уживається з дієсловами мин. ч. для підсилення. 3》 вставн. сл. Уживається для вираження нерегулярно повторюваної дії у знач. часом, іноді, траплялось; бувало.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. було — БУВА́ЛО у знач. вставн. сл. (ужив. для позначення нерегулярності дії в минулому), БУЛО́, ТРАПЛЯ́ЛОСЯ (підкреслюється епізодичність дії). Цілими днями, бувало, просиджує хлопець над книжкою (А.  Словник синонімів української мови