булькатий
БУЛЬКА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Який мас дуже опуклу поверхню; витріщений, вирячений, лупатий.
Карпа, хоч і непоказний з себе.., з товстими оддутими губами, з сірими, як у кота, булькатими очима.. Зате смілий, меткий, проворний (Мирний, І, 1954, 244).
2. Який має лупаті очі; витрішкуватий, лупатий.
Позуючи, повнощокий, булькатий Хома надимався ще більше, "аби бути страшнішим" (Гончар, І, 1954, 209).
Словник української мови (СУМ-11)