булькнути
БУ́ЛЬКНУТИ, не, док.
1. Однокр. до бу́лькати.
Ломачевський кинув жабу в воду; жаба булькнула й сховалась (Н.-Лев., III, 1956, 128).
2. розм. Упасти з бульканням.
Зірвавшись з-під ноги, покотився вниз і дзвінко булькнув у річку камінець (Коз., Вісімсот.., 1953, 57).
Словник української мови (СУМ-11)