бундючитися
БУНДЮ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок. Поводитися бундючно, чванливо.
[Микола:] Він живе тілько тут, бач, возний — так і бундючиться, що помазався паном (Котл., II, 1953, 28);
— Ти гляди мені, жени коні під самісінький ганок: треба бундючиться! — навчав отець — Харитін погонича (Н.-Лев., III, 1956, 168);
Він [пан Купа], запорожець колишній, бундючиться, величається.. супроти простих людей (Ільч., Козацьк. роду… 1958, 219).
Словник української мови (СУМ-11)