бунчужний

БУНЧУ́ЖНИЙ, ного, ч., іст. Виборна особа, що мала один з найвищих військових чинів на Україні в XVI-XVIII ст., — охоронник бунчука і командир частини козацького війська.

Попереду бунчужний ніс бунчук, а слідом з шапками під пахвою ішли полковники (Панч, Гомон. Україна, 1954, 256);

Всі повернулися, дивляться. Виходить з гетьманським бунчуком бунчужний (Корн., І, 1955, 214).

Значення в інших словниках

1. бунчужний — бунчу́жний іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. бунчужний — -ного, ч., іст. Виборна особа, що мала один з найвищих військових чинів в Україні в 16-18 ст., – охоронник бунчука і командир частини козацького війська.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бунчужний — БУНЧУ́ЖНИЙ, рідко БУНЧУ́ЧНИЙ, ного, ч., іст. Виборна особа, яка мала один із найвищих військових чинів в Україні у XVIІ–XVIII ст. – охоронець бунчука і командир частини козацького війська.  Словник української мови у 20 томах
4. бунчужний — Бунчу́жний, -ного; -чу́жні, -них  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. бунчужний — Бунчужний, -ного м. Носитель гетманскаго бунчука. Бунчужний військовий. К. ПС. 5.  Словник української мови Грінченка