буркіт
БУ́РКІТ, коту, ч. Дія за знач. буркота́ти, буркоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
Іноді тут [у домі] як в казані кипить, клекоче, і співи йдуть, і сварки, і так крик та буркіт (Свидн., Люборацькі, 1955, 149).
Словник української мови (СУМ-11)