бігма
БІ́ГМА, присл., розм. Бігом.
Віта одразу накинула пальто, вийшла з кімнати і бігма кинулася через вулицю (Грим., Подробиці.., 1956, 168);
Лара.. бігма бігла до цеху, щоб там швидше взнали про наближення перемоги (Шовк., Інженери, 1935, 130).
БІГМА́¹, невідм., у знач. присудка, заст. Немає.
Всього надбали. Та діточок у їх бігма (Шевч., І, 1951, 311);
В мене бігма тепереньки ані хати, ані господи (Вовчок, І, 1955, 149).
БІГМА́², БІГМЕ́, част., розм., заст. Уживається для підтвердження чого-небудь або запевнення в чомусь і т. ін.
— Ей, бігма, не піду, бігма, не піду, — забормотіла та, кидаючи полохливо чорними очима на всі боки (Л. Укр., III, 1952, 676);
— Бігме, страшно простій людині на таку гору стати — звідкіль її видно, може, і з-за кордону позирають (Ю. Янов., І, 1954, 38).
Словник української мови (СУМ-11)