біглий
БІ́ГЛИЙ, а, е, заст. Який утік від когось або від чогось.
— Біглий хлоп ти, бидло, а не козак, — спалахнув архімандрит (Тулуб, Людолови, II, 1957, 304);
// у знач. ім. бі́глий, лого, ч.; бі́гла, лої, ж. Утікач, утікачка.
Троянці з біглими змішались (Котл., І, 1952, 279);
— Ви передержанці! — заревів писар, — ви передержуєте біглих? Десяцькі! шукайте скрізь, .. поки знайдеться Левко (Кв.-Осн., II, 1956, 303).
Словник української мови (СУМ-11)