бігунчик

БІГУ́НЧИК¹, а, ч. Те саме, що бігуне́ць¹ 2.

Потім.. було четверо [дітей], бігунчики вже, та прокинулась хвороба та.. усіх,.. подушила (Тесл., Вибр., 1936, 116).

БІГУ́НЧИК², а, ч., розм., рідко. Узор зигзагом.

Он уже він пише бігунчик по піддашші… (Л. Укр., І, 1951, 304).

Значення в інших словниках

1. бігунчик — бігу́нчик 1 іменник чоловічого роду, істота про дитину тощо бігу́нчик 2 іменник чоловічого роду узор зигзагом рідко  Орфографічний словник української мови
2. бігунчик — I -а, ч. Те саме, що бігунець I 2). II -а, ч., розм., рідко. Узор зигзагом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бігунчик — БІГУ́НЧИК¹, а, ч., розм. Те саме, що бігуне́ць¹ 2. Потім .. було четверо [дітей], бігунчики вже, та прикинулась хвороба та .. усіх .. подушила (А. Тесленко). БІГУ́НЧИК², а, ч., розм., рідко. Візерунок зигзагом. Он уже він пише бігунчик по піддашші... (Леся Українка).  Словник української мови у 20 томах
4. бігунчик — див. дитина  Словник синонімів Вусика
5. бігунчик — Бігунчик, -ка м. 1) ум. отъ бігунець. 2) мн. Въ загадкѣ: сани. Бігунчики біжать, ревунчики ( = воли) ревуть, сухе дерево (труну) несуть. Чуб. І. 313.  Словник української мови Грінченка